СКАЗ. Як запобігти захворюванню?

Зараження людини на сказ відбувається через укуси, подряпини, ослюнення хворих на сказ тварин

З давніх часів відомо про грізне захворювання, що є спільним для тварин і для людини і неминуче закінчується загибеллю – це сказ.

Збудник сказу – вірус, який виділяється зі слиною хворої тварини. Хворіють на сказ собаки, кішки, вовки, лисиці, велика рогата худоба і навіть кажани. В першу чергу розповсюджують захворювання домашні тварини та безхатні собаки і кішки. Захворювання сказом населення та домашніх тварин обумовлено збереженням інфекції в природі. З диких тварин найбільш частими зберігачами вірусу сказу є вовки, шакали і лисиці. Оскільки вовки зазвичай наносять великі численні ушкодження, то смертність від вовчих укусів, в тих випадках коли людині не були проведені щеплення, в 20-40 разів більше, ніж від укусів інших тварин. Це пояснюється ще і тим, що вовк , у момент нападу старається укусити в голову, де є велика кількість нервових закінчень. Собака ж кусає, як правило, за ноги, які в той або іншій мірі захищені. Але якщо собака укусив в голову або за верхні кінцівки, то її укус настільки ж небезпечний, як і укус вовка.

Ознаками захворювання у тварин є підвищена агресивність, слинотеча, світло та водобоязнь. Інколи сказ може бути в тихій формі, коли названі ознаки не проявляються, що особливо небезпечно і хвороба розпізнається надто пізно. Важливо відзначити, що вірус у слині хворої тварини з’являється ще за 10 днів до появи перших ознак захворювання. Тому кожний випадок нападу на людину, на перший погляд здорової тварини, повинен розцінюватись як потенційна загроза інфікування сказом.

Кожне захворювання має прихований, або інкубаційний, період, час, що протікає з моменту попадання вірусу в організм до появи перших ознак захворювання.Цей період у людини може тривати від 10 днів до року. Але зазвичай коливається в межах від 15 днів до 5 місяців. Тривалість прихованого періоду захворювання залежить від місця укусу і кількості вірусу, що потрапив в рану. Чим більше в місці укусу нервових закінчень і чим більше внесено в рану вірусу, тим коротше інкубаційний період. Найбільш небезпечні рани верхніх кінцівок і голови, оскільки саме ці частини тіла мають найбільш розгалужену мережу нервових закінчень.

Інфікування наступає не тільки при укусі, а й при попаданні слини в подряпини шкіри, слизові оболонки очей, носа, рота. Протягом інкубаційного періоду до настання перших ознак хвороби більшість хворих схильна рахувати себе практично здоровими людьми. Проте можна відмітити, що самопочуття їх в цей період помітно відрізняється від звичайного стану повного здоров’я. Це проявляється зниженим настроєм, загальною млявістю, настанням стану байдужості і щонайповнішої байдужості до усього оточення. Знижується апетит, підвищується стомлюваність, з’являється розлад сну. Такий стан виникає не відразу, а поступово. Але з’явившись, вже не зникає, а, навпаки, продовжує повільно, але неухильно наростати.

Надалі, протягом перших 2-4 днів, у хворого відзначається стійке підвищення температури на 0,5-2°, головний біль, що локалізується в підпотиличній області , з’являється нудота і блювота, яка буває дуже тривалою, а також незначний біль у горлі. Дихання стає поверхневим, мова уривається окремими вдихами. Спостерігається підвищена нервозність, дратівливість та занепокоєння.

Як уберегти себе від захворювання сказом?

Кожна доросла людина повинна твердо знати сама і невтомно роз’яснювати дітям, що всякі укуси, подряпини і ослюнення, нанесені будь-якою твариною, можуть бути небезпечні, оскільки в слині зараженої сказом тварини, яка залишається з виду здоровою, міститься вірус сказу, він може бути переданий як іншим тваринам, так і людині. Тому ніколи не треба підходити до собак або кішок, особливо до чужих. Це важливе правило відноситься і до дорослих, і до дітей, які, проявляючи почуття жалості і любові до тварин, пестять їх і дозволяють лизати собі руки і обличчя.

При появі в тварини якого-небудь захворювання або у разі зміни звичайної його поведінки необхідно негайно звертатися за порадою або по допомогу до ветеринарного лікаря. Ніколи не намагайтеся лікувати собаку, що належить вам, або кішку домашніми засобами. Через те що перші симптоми при сказі часто схожі з початковими ознаками захворювання при інших інфекціях, клінічна діагностика сказу затруднюється, особливо тоді, коли сказ протікає в атиповій, без наявних і яскраво виражених, найбільш частозустрічаемих симптомів хвороби. Тому при захворюванні тварин необхідно негайно викликати ветеринарного лікаря.

Якщо Ви постраждали від укусів тварин необхідно :

Найперше слід негайно звернутись до лікаря, для отримання медичної допомоги та призначення антирабічних щеплень, бо це єдиний ефективний засіб попередити захворювання. Важливо, щоб медична допомога була своєчасною – подряпини, рану, місця укусу або ослинення слід масивно промити проточною водою з милом, обробити йодом. Постраждалий направляється до травматологічного пункту для отримання спеціальної допомоги та призначення щеплень. Слід чітко виконувати всі медичні вимоги, пройти повний курс щеплень та дотримуватись прописаного режиму. Це особливо важливо в тих випадках, коли тварина невідома, не вдалось її піймати або вона зникла. Якщо тварина відома або свійська за нею встановлюється спостереження у ветеринарній клініці на протязі 10-и днів.

З метою профілактики сказу важливо правильно організувати утримання домашніх тварин.

Обов’язкова їх реєстрація, проведення своєчасного щеплення від сказу. У випадках підозрілої поведінки тварини слід викликати ветеринарну службу. Вигул тварин проводиться на спеціально відведених ділянках в намордниках на короткому ланцюжку. Безхатніх бродячих собак і кішок необхідно своєчасно відловлювати та направляти до спеціальних приміщень по утриманню тварин.

Таким чином, тільки спільними об’єднаними зусиллями ветеринарної медицини, комунально-господарчих служб, органів внутрішніх справ, медичних працівників та населення можна забезпечити профілактику захворювання на сказ.

Вакцини від сказу модифікуються з кожним роком. І зараз замість 40 уколів у живіт роблять шість ін’єкцій.

Шести ін’єкцій достатньо щоб викликати імунітет проти сказу.

При цьому слід брати до уваги, куди саме вкусила тварина. Найбільш небезпечними є укуси в голову, шию, обличчя, а також укус у кістки пальців, глибокі укуси. у цих випадках спочатку вводиться спеціальний імуноглобулін, а потім – антирабічна вакцина. Вона вводиться в нульовий день, який вважається точкою відліку, через 12 годин після введення імуноглобуліну. Потім – на третій, сьомий, 14, 30 і 90 дні, що складає повний курс імунізації.

Укуси в стегно чи ослинення неідентифікованою на сказ твариною із садинами на тілі людини вважаються середнім ступенем важкості. У таких випадках вводиться не імуноглобулін, а лише вакцина.

Якщо в процесі імунізації встановлено, що тварина хворою на сказ не була, то можна відмінити частину ін’єкцій.

Експрес-методи встановлення захворювання на сказ можуть давати помилку. Для того, щоб мати стовідсоткову гарантію, необхідно провести серію досліджень на лабораторних тваринах. На це витрачається 10-12 днів. За цей час постраждалому вводиться три ін’єкції.

Тварини, які є переносниками вірусу сказу

Захворювання на сказ передається шляхом укусів, подряпин, ослюнення хворих тварин