Діяльність лікарів проходить в умовах підвищених соціо-психологічних вимог та пов’язана з високим розумовим та психоемоційним напруженням.
Важливим проявим негативного впливу професії на особистість є синдром професійного вигоряння (СПВ).
СПВ – довготривала стресова реакція чи синдром, який з’являється внаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності. СПВ представляє собою процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що проявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, особистої відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи.
Висока соціальна значущість медичної праці є фактором нестабілізаційного впливу на особистість лікаря на всіх етапах його професійного та життєвого шляху. У зв’язку з чим є актуальним профілактика СПВ у лікарів. Розповсюдженість СПВ серед медичних робітників становить від 28 до 100%. Найбільш часто СПВ відмічається у стоматологів, психіатрів, лікарів відділень інтенсивної терапії. У кожного другого фахівця онкологічних відділень та загальносоматичного профілю виявляються ознаки СПВ. Синдром виявляється як у лікарів, так и у медичних сестер.
Розглядаючи причини СПВ у лікарів, необхідно зупинитися на факторах, які сприятливі у його формуванні.
Серед них можна виділити соціальні, особисті та професійні фактори.
Соціальні фактори:
- недостатнє винагородження;
- необхідність зовнішнє проявляти емоції, які не відповідають
реальним;
- діяльність, пов’язана з відповідальністю за життя людей;
- висока ступінь невизначеності в оцінки виконуваної роботи;
- емоційна насиченість міжособистісними взаємодіями.
Особисті фактори:
- високий рівень емоційної лабільності;
- високий самоконтроль;
- схильність до підвищеної тривоги та депресивним реакціям;
- висока емпатичність;
- низька стійкість до стресів.
Професійні фактори:
- високе робоче навантаження;
- одноманітна, напружена психоемоційна діяльність;
- відсутність взаєморозуміння у колективі;
- строго регламентований режим праці;
- нічні чергування, відсутність вихідних, відпустки, інші.
Комплексна профілактика СПВ проводиться на чотирьох рівнях. На максимальному рівні – це заходи на рівні держави, пов’язані з поліпшенням соціально-економічного статусу та підвищенням престижу професії. Існують дані, що підвищення заробітної плати співробітникам сприяє зниженню частоти розвитку СПВ.
Заходи на рівні трудового колективу включають поліпшення соціально-психологічного клімату у колективі та поліпшення умов трудової діяльності. Бажано щоб на рівні трудового колективу профілактикою СПВ займатися психолог.
Об’єктом профілактики є також сім’я робітника. У випадку необхідності психолог повинен проводити корекцію сімейних відношень та сімейну психотерапію. У зв’язку з чим, є необхідним включати до штату медустанови психолога або психотерапевта.
На рівні особистості профілактичні заходи включають навчання навичкам саморегуляції, ранню діагностику ознак професійного вигоряння, навчання релаксаційним технікам, психологічну поміч у стресових ситуаціях.
Профілактика СПВ в установі повинна проводитись на рівні керівництва установи та керівників підрозділів. Керівництво закладу здійснює:
- організацію інформування співробітників про СПВ і факторах ризику;
- організацію виявлення ознак СПВ у працівника;
- перевід за згодою працівника в межах установи в інший підрозділ;
- створення умов для професійно-кваліфікаційного росту співробітників;
- надання короткострокової відпустки, відпустки по частинам;
- підвищення особистої соціально-психологічної компетентності;
- гнучкий та адекватний стиль керівництва;
- організацію злагодженої та гнучкою роботи підрозділів установи;
- адекватний підбір керівників підрозділів.
Керівники підрозділів установи повинні проводити діагностику СПВ у співробітників підрозділу, діагностику соціально-психологічного клімату в трудовому колективі та його поліпшення, створення умов професійно-кваліфікаційного росту співробітників, наставництво молодих спеціалістів та організацію злагодженої роботи підрозділу.
Профілактика СПВ у лікарів повинна стати пріоритетом соціального захисту медичної професійної спільноти. Реформування охорони здоров’я потребує зміни громадської та професійної свідомості лікарів: зміни песимістично-катастрофічної парадигми сприйняття світу на ресурсно-творчу життєву стратегію.
Виконавець: лікар з гігієни праці відділу епідеміологічного нагляду (спостереження) та профілактики неінфекційних захворювань ДУ «Дніпропетровський ОЦКПХ МОЗ України» ДЗИГАЛ Наталья.
