Сьогодні, 15.06.2022р. до пресцентру телеканалу «Відкритий» була запрошена Галина ШАМИЧКОВА – завідувач відділення особливо небезпечних інфекцій ДУ “Дніпропетровський ОЦКПХ МОЗ”. Телепередача, яка транслювалась в прямому ефірі, була присвячена актуальній темі, а саме можливим ризикам спалаху холери та дифтерії у Дніпропетровській області.
В своїй розповіді та відповідаючи на численні запитання телеведучої Галина Шамичкова нагадала про такі небезпечні інфекційні хвороби, як холера та дифтерія, а також про лабораторний моніторинг за ними, який здійснює ДУ “Дніпропетровський ОЦКПХ”.
Холера – це хвороба має особливо стрімке поширення у країнах з проблемами забезпечення якісною питною водою, низьким рівнем санітарно-гігієнічного благоустрою, медичного обслуговування та гігієнічних знань населення.
Державна установа «Дніпропетровський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров’я України» – єдина установа в області, що здійснює лабораторний моніторинг циркуляції збудника холери у навколишньому середовищі, в тому числі у воді відкритих водоймищ в місцях масового відпочинку населення. Лабораторний моніторинг проб довкілля проводиться з червня по вересень щорічно. Крім того, хворі кишковими інфекціями в цей період крім обстеження на кишкову групу інфекцій обстежуються ще й на холеру. У 2021 року токсигенні холерні штами в навколишньому середовищі та серед людей не виділялись.
Разом з тим, активні міжнародні зв’язки та інтенсивне транспортне сполучення не виключають завезення холери і на територію Дніпропетровської області, а оптимальні природно-кліматичні умови у літній період часу в регіоні не виключають циркуляцію збудника цієї небезпечної хвороби в навколишньому середовищі
На теперішній час у світі триває сьома пандемія холери. Це інфекційне захворювання залишається глобальною загрозою для громадського здоров’я.
В Україні останній спалах холери зареєстровано в 2011 році у Маріуполі, Донецької області.
На світовому рівні заходи щодо попередження розповсюдження холери передбачені Міжнародними медико-санітарними правилами.
Розрізняють ендемічне та епідемічне поширення хвороби. Ендемічний по холері район – це територія, в якому підтверджені випадки виявлялися впродовж трьох останніх років і є фактичні дані, що підтверджують місцеву передачу захворювання (тобто, випадки не завезені звідки-небудь ззовні). Спалах або епідемія може виникнути як в ендемічних країнах, так і в тих, де холера не виникає регулярно.
Холера – це гостре кишкове інфекційне захворювання, яке є особливо небезпечною інфекцією щодо життя і здоров’я людей з тієї причини, що може нестримно поширюватися, охоплюючи великі групи людей та маючи без належного лікування велику вірогідність розвитку летальних випадків
Як проявляється та передається холера ?
Захворювання викликається бактерією, так званим холерним вібріоном (V.cholerae). Виникнення більшості епідемій чітко пов’язані з водним фактором передачі збудника інфекції, однак поширенню хвороби в побутових умовах також сприяє пряме забруднення їжі інфікованими фекаліями. Можливий контактно-побутовий шлях передачі збудника інфекції, наприклад, через забруднені руки.
Інкубаційний період (між попаданням в організм заражених харчових продуктів або води і появою перших клінічних симптомів) у хворого складає від кількох годин до 5 діб, в середньому 1-2 дні. Джерелом інфекції є тільки людина. У зовнішньому середовищі, зокрема на харчових продуктах, холерні вібріони виживають до 2-5 днів. На овочах, що зрощуються на відкритому ґрунті, при сонячному світлі вони гинуть лише через 8 годин. Тривалий термін холерні вібріони виживають у відкритих водоймищах із середньою температурою води +170C та вище.
Холера вражає як дітей, так і дорослих. Вона характеризується ураженням шлунково-кишкового тракту з виникненням багаторазового. проносу та блювання, внаслідок яких розвивається значне обезводнення організму. Хвороба за відсутності своєчасного лікування може за декілька годин призводити до смерті.
У багатьох людей може і не бути ніяких симптомів, хоча впродовж 1-10 днів після інфікування V. cholerae в їх фекаліях є присутніми бактерії, які поступаючи назад в довкілля становлять потенційний ризик для інших людей та розповсюдження захворювання.
В ході виступу спікер надала рекомендації населенню Дніпропетровської області:
Що необхідно для запобігання захворювання на холеру
- Дотримуватись правил особистої гігієни.
- Вживати тільки гарантовано безпечну воду і напої.
- при купанні у відкритих водоймах (море, річки, ставки) намагатись не заковтувати воду.
- Не купувати на стихійних ринках або з рук у приватних осіб, наприклад на пляжах оздоровчої зони, будь-які морепродукти, в’ялену рибу та страви, що швидко псуються.
- Уникати контактів з особами, які мають ознаки інфекційних кишкових захворювань.
Особам, що виїжджають у країни, в яких неблагополучна епідемічна ситуація з холери, необхідно особливо слідкувати за дотриманням цих правил. Якщо протягом п’яти днів після повернення з таких країн у людини виникли прояви шлунково-кишкових розладів, необхідно негайно звернутися до сімейного лікаря. Самолікування може призвести до найтяжчих ускладнень та наслідків для здоров’я людини.
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок. Може призвести до смерті.
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння та 1%-й розчин сулеми знищують палички через 1 хвилину. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине під час нагрівання (+60 °С та вище), а також внаслідок дії прямих сонячних променів.
Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів.
Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.
Бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae є окремим типом інфекційного процесу і буває: реконвалесцентне (у осіб, що перехворіли на дифтерію);у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні симптоми були відсутні).
За тривалістю бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae поділяють на: короткочасне – збудник виділяється до 2 тижнів; середньої тривалості- від 2 тижнів до 1 місяця; затяжне – більше 1 місяця; хронічне – від 6 місяців до кількох років.
Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.
Захворювання на дифтерію може мати такі прояви: біль у горлі; підвищена температура, лихоманка набряк слизової оболонки ротоглотки; наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу; набряк шиї; збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Виділяють різні форми захворювання:дифтерія носа; дифтерія глотки; дифтерія гортані і трахеї; дифтерія шкіри: Дифтерія може вражати й інші органи: кон’юнктиву, вухо, пряму кишку.
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.
Ускладнення від дифтерії можуть включати: блокування дихальних шляхів; інфекційно-токсичний шок; пошкодження серцевого м’яза (міокардит); ураження нервової системи; легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.
Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років.
Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.
Щоб запобігти розповсюдженню хвороби, потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.
Вакцинація відбувається у кабінетах щеплень ЗОЗ (безкоштовно). Також є мережа приватних кабінетів щеплень, де можна вакцинуватися власним коштом.
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.
Для профілактики дифтерії у разі виникнення осередку інфекції контактні особи залежно від їхнього вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:
Нещеплені особи мають одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком; мають негайно отримати чергову ревакцинаці особи, імунізовані згідно з Календарем, мають отримати додаткову дозу АД останнього щеплення проти дифтерії минув щонайменш рік.
Дифтерія – це вакцинокерована інфекція. Альтернативи щепленням не існує.
