Сподіваємося, що вам ніколи не доведеться застосовувати ці рекомендації. Однак, Україна веде спротив повномасштабній військовій агресії. Розуміння фундаментальних стратегій виживання полонених дасть вам найкращі можливості адаптуватися до вимог полону, незалежно від того, як довго це триватиме.

Ворог хоче впливати на супротивника за допомогою використання та експлуатації заручників й полонених. У зв’язку з цим необхідно пам’ятати, що єдиний наявний ресурс заручника – це його емоції.

ПОВЕДІНКА ВИКРАДАЧІВ ЩОДО ЗАРУЧНИКІВ

Попри те, що досвід заручників та полонених дуже різниться, зазвичай від викрадачів слід очікувати наступної поведінки:

• Фізичне обмеження (кайдани; тримання у тісному приміщенні; обмеження рухів, у тому числі тривале; дезорієнтація у часі, напряму).
• Обмеження основних функцій людини (недостатність/неякісність їжі, води; обмеження сечовипускання, дефекації).
• Дискомфортні або нестерпні умови утримання (холод/задуха, надмірна вологість; загроза зараження).
• Позбавлення чи обмеження сну (часто використовується для допитів, аби послабити здатність людини адекватно мислити і змусити свідчити).
• Ненадання медичної допомоги.
• Фізичне насильство, побиття, та, можливо, сексуальне насильство.
• Погрози поранення чи смерті; погрози спричинити шкоду близьким заручника, або змусити заручника спостерігати за катуваннями; погрози дискредитації людини в очах близьких/суспільства; погрози неможливості морального вибору: примус заручника завдати шкоду іншим – діями або видачею інформації.
• Приниження, образи, нападки на ідентичність людини, цінності, культурні табу.

ЕТАПИ АДАПТАЦІЇ ДО НЕВОЛІ

Експерти з виживання в умовах полону визначають шість основних етапів реакції та адаптації до перебування в неволі:

• Паніка (триває перші хвилини). Захоплення зазвичай відбувається неочікувано і становить загрозу для життя: це різкий перехід, який важко швидко усвідомити. Типовими початковими реакціями є бажання втекти, нестримне тремтіння і плутане мислення. Якщо це не становить прямої загрози (на вас не дивляться злочинці) – не стримуйте фізичні реакції стресу, наприклад, тремтіння. Таким чином ваш організм намагається впоратися з шоком.
• Невіра (триває від перших хвилин до декількох годин). Поширені думки: “Цього не може бути” і “Незабаром нас врятують”. Полон може тривати довго. Важливо зберігати надію, але бути готовим до затяжних випробувань. Те, яким чином ви впоралися зі стресом у перші хвилини/години, може надати вам додатковий внутрішній ресурс. Не вимагайте від себе багато. Обов’язково відмічайте маленькі досягнення: “Я опанував/опанувала тремтіння”. “Я можу дихати. Думати”. “Зараз є можливість перепочити”.
• Підвищена пильність і тривога (триває від перших години до декількох днів). Це стан надзвичайної обережності та уваги до дрібних деталей. Він часто супроводжується лячною реакцією на шум або різкий рух, а також схильністю думати про найгірше – катастрофізувати ситуацію. Перший шок минув, але людина все ще у стані мобілізації – в цей період починається адаптація до нових умов. Фокусуйтеся на тому, що допомагає орієнтуватись – звуки, їх характер та черговість, простір, кількість людей, яких утримують. Будь-що, що допомагає посилити відчуття контролю і не викликає додаткових страждань. Користайтеся нагодою перепочити.
• Опір та поступливість (триває від перших днів до декількох тижнів). Поведінка в полоні сильно варіюється у різних індивідів: деякі опираються будь-яким спробам примусу, інші ж не можуть впоратися навіть з відносно незначним тиском. Не вимагайте від себе забагато. Люди є різними, мають різний життєвий досвід. Ваша задача – вижити. Навіть за таких умов ви можете приймати внутрішні рішення.
• Депресія і відчай (триває від перших тижнів до місяців). Втрата свободи, нудьга, ізоляція, жорстоке поводження та відсутність контакту із зовнішнім світом зазвичай викликають депресію та пасивність навіть у найвитриваліших людей. Якщо не можна віднайти опору ззовні (наприклад, товариство з іншими ув’язненими) – необхідно шукати внутрішній сенс. Те, що надає сили дивитись далеко вперед. Будьте сміливі у своїх мріях: якщо ви здатні виживати у полоні – будь-що буде вам під силу, коли полон скінчиться.
• Поступове прийняття (від перших місяців до років). Останній етап адаптації (не досягається багатьма полоненими через відносно короткі періоди перебування в полоні), на якому приймається рішення отримати певний контроль над своїм життям і конструктивно використати свій час та обмежені ресурси. Люди, які провели багато часу в полоні, зазвичай мають доволі ефективні навички опанування страху і віднаходять ефективні моделі поведінки.

СТРЕСОВІ РЕАКЦІЇ В НЕВОЛІ

Тип, інтенсивність та тривалість реакцій на захоплення та утримання в полоні різко відрізняються у різних полонених. Будь-які подібні реакції слід вважати нормальними в умовах надзвичайно стресової ситуації. Найважливіше, що потрібно зробити, це якомога швидше взяти під контроль свої початкові реакції. Вважається, що перші 45 хвилин захоплення є найнебезпечнішими, адже викрадачі і полонені в цей момент максимально напружені й схильні до імпульсивної поведінки. Чим швидше ви зможете заспокоїтися, тим більш розумно зможете реагувати на ситуацію.

ВИЖИВАННЯ В УМОВАХ ПОЛОНУ

Вижити в полоні значною мірою залишається справою випадку. Однак полонені можуть максимізувати свої шанси на виживання і мінімізувати свої страждання, певною мірою керуючи собою, своїм часом й оточенням. Нижче наведено поради, отримані від колишніх заручників і експертів у цій галузі. Це не суворі правила, яких потрібно чітко дотримуватися, а скоріше загальні рекомендації. В таких непростих ситуаціях завжди є місце виняткам з правил.

Відновіть – і збережіть – самовладання. Намагайтеся якомога швидше опанувати панічні реакції після захоплення. Для опанування обирайте фізичні ресурси організму: на короткий проміжок часу дозволити собі тремтіти якомога сильніше (якщо це безпечно); постукати себе по стегнах або гомілках, аби відчути тіло; вдавити п’ятки в підлогу; відчути на дотик стіну спиною тощо. Намагайтеся завжди бути спокійними і ясними. Не загрожуючи власній безпеці, намагайтеся заспокоїти інших заручників, яким важко впоратись.

Зберігайте стриману, не провокаційну позицію. Відкритий конфлікт в умовах полону зазвичай є контрпродуктивним. Найбезпечніше контролювати імпульсивну поведінку, зберігати спокій і виконувати інструкції. На ранніх, гострих етапах ув’язнення, знайте, що навіть зоровий контакт розглядається як виклик. У більшості випадків, коли заручники були вбиті, вони намагались протистояти викрадачу.

Зробіть так, щоб викрадачі визнали вас людиною. Викрадачі, як правило, дегуманізують захоплених. Тому ви маєте використовувати ситуації, в яких вас можуть ідентифікувати як звичайну людину. Уникайте проявляти ініціативу, користуйтесь нагодою. Говоріть про побутові речі, погоду, поведінку птахів на полі після збору врожаю – будь-що, що говорить про вашу людяність, але не дає інформації про особистість як таку, і не має ніякого політичного або впізнаваного культурного забарвлення. Якщо викрадачі “ловлять” вас на слові й намагаються помістити ваші слова у потрібний їм контекст – демонструйте абсолютну розгубленість.

Дотримуйтесь правил, які встановлюють викрадачі. Якщо у вас немає чітких причин не робити цього (наприклад, порушення вашої особистої гідності або міркування безпеки), розумно погодитися на вимоги, висунуті вашими викрадачами. Звичайно, можуть існувати правила, які ви готові порушити навіть за умови покарання, наприклад, заборона на спілкування з іншими заручниками. Будьте обережні та завжди співставляйте ймовірні результати своєї поведінки з можливими наслідками.

Говоріть якомога менше, коли вас запитують. Необхідно давати короткі відповіді на запитання, уникати внесення пропозицій та емоційного забарвлення. Не намагайтеся показати мімікою чи позою своє відношення до викрадачів. Нагадуйте собі, що ефективно реагувати, аби вижити – це зараз найголовніше.

Гідно приймайте обставини. Почуття власної гідності – важливий ресурс. На жаль, часто гідність є однією з мішеней катувань, якщо вони застосовуються, тим більше – в умовах війни. Атакуючи гідність, злочинці намагаються спотворити самосприйняття людини, змінити її поведінку і впливати цими змінами на ціле суспільство, членом якого є заручник. Тому живіть своїми цінностями, а не обговорюйте їх. Уникайте відкритих проявів боягузтва, страху та демонстрації підкори.

Намагайтесь, наскільки це можливо, дотримуватись законів України й правил людського співіснування та уникати спроб примусити вас до скоєння злочину, неетичної поведінки. Ваше першочергове завдання – вижити, але злочин, якого ви могли б уникнути, все одно буде злочином, незалежно від того, в яких обставинах ви опинились.

Визначте цілі. Будьте сповнені рішучості дожити до певної дати, наприклад, до сімейної річниці, але будьте готові “обнулити” ці дати, якщо ваш полон затягнеться. Зауважте, що чим довше триває ваш полон, тим більш безпечною ця ситуація є для вас.

Зберігайте певну форму контролю над своїм середовищем. Ця стратегія знижує стрес за допомогою підвищення самооцінки та зменшення почуття безнадійності та безпорадності. Наприклад, спільне використання їжі з іншими полоненими може не тільки зменшити відчуття самотності, а й побудувати необхідні товариські зв’язки.

Тримайте свій розум активним. Зауважте якомога більше деталей про звички та характеристики ваших викрадачів, ваше оточення тощо. Коли ви почнете розпізнавати моделі поведінки та процедур, це також зменшить ваш страх перед невідомим. Розробляйте розумові ігри, щоб стимулювати своє мислення, наприклад, спробуйте згадати сюжети фільмів, які ви бачили, або уривки з прочитаних книг.

Шукайте гумор у своїй ситуації. На ранніх стадіях ув’язнення, коли викрадачі напружені й прагнуть вселяти страх і поступливість, було б нерозумно вдаватися до жартів. Однак, коли полон увійшов у передбачувану рутину, гумор може стати дуже сильною протиотрутою від безнадійності. Навіть внутрішній сміх над собою може допомогти від тривоги та розчарування. Спробуйте знайти щось смішне у вашій ситуації, але будьте обережні та не забувайте про здоровий глузд. Пам’ятайте, що вам не варто виділятися чи провокувати насильство.

Їжте і робіть фізичні вправи. Це матиме подвійний ефект: ви підтримаєте загальну фізичну форму та зменшите негативні наслідки стресу та ув’язнення. Адаптуйтесь до введених обмежень – деякі полонені продовжували тренуватися, навіть попри кайдани та зв’язані очі.

Активно використовуйте методи боротьби зі стресом. Наприклад, техніки медитації допоможуть знизити рівень стресу і можуть бути дуже корисними як метод боротьби з болем. Медитація також може допомогти впоратися з клаустрофобією, що виникла в результаті фізичних обмежень. Практикуйте інші методи боротьби зі стресом: складайте й дотримуйтесь розпорядку дня, ведіть щоденник тощо. Користуйтеся будь-якою можливістю спати.

Прийміть свої недоліки. Не зациклюйтеся на почутті слабкості або провини за свою поведінку під час полону. Ви потрапили в надзвичайну ситуацію без будь-якого попередження чи підготовки. Очевидно, що ви перебуваєте в сильному стресі і можете припускатися помилок чи втрачати контроль, але не варто відчувати за це провину. Не дозволяйте цим переживанням затоплювати вас. Ви робили все, на що вам вистачило сил у поточному моменті. Відчуття провини відносно інших (кого не змогли/не встигли попередити або врятувати) – дуже болюче, але воно є проявом здорової психіки. Однак дуже небезпечно залишатись у провині надовго. Дозвольте собі відгорювати втрати, й простіть собі відсутність надможливостей. Концентруйтеся на теперішньому та майбутньому.

Будьте терпимими до інших заручників. Кожна людина по-різному реагує на стрес. Можливо, вам доведеться допомогти цим людям впоратися з ситуацією. До того ж роль допомагаючого посилює почуття власної спроможності. Будьте толерантними і пам’ятайте, що заручники можуть спрямовувати своє розчарування на інших заручників, оскільки робити це проти справжніх винуватців – ваших викрадачів – надто ризиковано. Тому не зважайте на випадки емоційного зриву з боку інших полонених. Допомагайте людям розпізнавати власні емоції та емоції інших. Великим ризиком є загострення параноїдальних страхів, підозр один до одного. За можливості обговорюйте це – усвідомлення полегшує емоційні страждання і сприяє відчуттю довіри між людьми.

Зберігайте надію. Вірте в те, що має для вас велике значення: сім’я, Бог, країна чи абстрактний ідеал. Пам’ятайте про ваших близьких та рідних, які чекають на ваше повернення. Це надасть вам більше сил та терпіння.

Ситуації з захопленням в полон сильною мірою відрізняються, тому важливо мати гнучкість та адаптувати стратегії й правила поведінки під конкретний випадок. Такий підхід підвищить ваші шанси на виживання, а також мінімізує наслідки перебування в полоні, дозволяючи гідно дочекатись звільнення.

Джерело: Центр стартегічних комунікацій та інформаційної безпеки